Вересень 2006 року можна вважати датою народження ще одного «дитинчати» факультету. З початку навчального року почав діяти гурток, учасники якого займаються вивченням діяльності Європейського суду з прав людини, який було засновано 2 січня 1959 року в Страсбурзі. Особливість гуртка в тому, що за своєю суттю зібрання є дискусійним клубом. Студенти розігрують справи, удосконалюють свої теоретичні знання щодо таких питань, як природа прав людини, система їхнього захисту, співвідношення міжнародних та внутрішньодержавних механізмів забезпечення прав. «Настільна книга» для дискусійників — Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини. Тут ніхто нікому не ставить балів, участь не дає переваг для рейтингу — тобто зібрання є передусім об’єднанням зацікавлених у цій галузі осіб.
На наші питання щодо особливостей Клубу відповідала одна з найулюбленіших викладачів всіх поколінь ФПвН — Тетяна Олександрівна Шмарьова, яка і є організатором клубу, та його активна учасниця і просто обдарована студентка Вікторія Добринська (2 р. н. )
Як і коли саме до Вас прийшла думка про створення дискусійного клубу?
Минулого року з тогорічним першим курсом в рамках курсу «Історія держави і права зарубіжних країн (тенденції розвитку європейського права)» ми зупинилися на вивченні Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини. Маючи на увазі специфіку курсу, ми не змогли приділити належної уваги цій темі. Але, як експеримент, студентам було запропоновано на семінарське заняття підготуватися і представити одне з рішень Євросуду — за вибором.
Всім настільки сподобалось, що я запропонувала: на наступний (тобто, цей, 2006/07) навчальний рік, за бажання студентів, ми можемо зайнятися детальнішим вивченням Конвенції і практики Євросуду. Головне — аби ініціатива виходила від самих студентів. Ніякого примусу і ніяких умовлянь із мого боку не буде.
Результат перевершив всі мої сподівання: ще в серпні мені повідомили про бажання другого курсу збиратись і працювати.
Пані Тетяно, хто допоміг у створенні клубу? Як розцінюєте ініціативність студентів?
Наш клуб не інституціоналізовано. Тобто, він не є структурним підрозділом університету (факультету). Ми збираємося двічі на три тижні (таким було прохання студентів — раніше ми збиралися що два тижні, але цього було замало). Зазвичай, по п’ятницях. Зв’язок тримаємо по мобільному й листуванням електронною поштою. Такий зв’язок збоїв не дає, оскільки з обох сторін є бажання зустрічатись. Бажання робить людину ініціативною, їй не треба шукати пояснень своєї відсутності.
Тобто, наш клуб — вільне зібрання за інтересами. Отже, можна говорити, що клубу в звичному розумінні не створювали. Процес створення клубу замінила реалізація ініціативи. Нашою зі студентами спільною перемогою стало обопільне бажання не обмежувати нашу спільну роботу двома-трьома зустрічами. Ми успішно працюємо з вересня 2006 року і будуємо плани на майбутнє.
Мені важко переоцінити роль студентської ініціативи. Я вже говорила, що початок (і продовження) наших зустрічей відбувалося на їхню вимогу. Сама ідея такої роботи — допоки самим студентам буде цікаво. Вони не бояться поганої оцінки, їх не заохочують хорошими оцінками й рейтингом. Вони працюють для власного задоволення.
Становлення нашого клубу здійснювалося не без сприяння деканату: деканат брав активну участь у вирішенні організаційних питань. Зокрема, це стосується забезпечення приміщеннями (спочатку нам виділили кімнату в 9 корпусі, яку потім, за рішенням університетської комісії, у факультету вилучено; потім деканат сприяв виконанню всіх формальностей для надання аудиторії для зустрічей у 4 корпусі).
Як проходять заняття? Які форми роботи використовуєте?
Відповідно до обраного плану, ми домовляємося, рішення по яких справах стануть предметом обговорення наступного разу. Обговорення справ проходить таким чином: за бажанням студенти обирають зі свого складу доповідача по справі. Решта доповнюють і беруть участь в обговоренні.
Окремо слід зазначити, що в підготовці учасники клубу використовують не переклад рішень Суду російською або українською мовами, а роблять власний переклад. Це дозволяє як розширити коло справ, так і отримати досвід перекладу серйозних правових текстів, закладаючи таку практику на майбутнє.
Сьогодні ми продовжуємо розглядати правові позиції Суду, сформульовані у справах про порушення статей 6, 8, 10 Конвенції, і це — тільки початок. Наскільки можливо, намагаємось одночасно розглядати практику національних судів України по аналогічних справах, аналізуючи її на предмет відповідності нормам Конвенції і практиці Євросуду.
Ви запрошуєте на засідання чимало цікавих особистостей. Кого саме і чому запрошуєте?
Вибір запрошених зумовлює такий чинник. Конвенція побудована на принципі верховенства права. Відповідно, застосування норм Конвенції здійснюється у повній відповідності до цього принципу.
На моє глибоке переконання, сьогоднішнім студентам має бути цікаво спілкуватися з людьми, які знаються на питаннях Конвенції і практики Євросуду не тільки на рівні фактажу. Важливим є те, що запрошені гості глибоко розуміють правову природу речей, про які йдеться, а своє розуміння люб’язно готові запропонувати студентам. Саме в такому контексті слід розглядати лекції відомого правника і політика С. П. Головатого, Урядового уповноваженого з питань дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ю. Є. Зайцева та інших.
Практика застосування норм Конвенції і судових рішень Євросуду національними судами викладають і аналізують чинними суддями й адвокатами. Зокрема, провести лекцію зголосилась заступник Голови Шевченківського суду м. Києва І. В. Саприкіна.
Погляд теоретиків (в тому числі — піонерів у цій галузі, яким є пан Головатий) і практиків мають надати майбутнім юристам-практикам правильні ціннісні орієнтири: куди рухатись і які об’єктивні перешкоди можуть виникнути на такому шляху в роботі.
Якими Ви бачите студентів-дискусійників у професійній діяльності? Що має дати їм клуб?
Клуб має надати теоретичні знання, яких сьогодні бракує чинним юристам. Отже, це підвищить їхню конкурентноздатність на ринку праці. Скажу більше, учасники гуртка — якісно нове покоління юристів, які мають привносити в практику розуміння і застосування принципів, які задекларовано, але які, в кращому разі, застосовують методом підбору більш-менш відповідної норми чи правової позиції Суду.
Разом з тим, учасники дискусій мають розуміти, що середовище, в якому вони працюватимуть, не буде до них суто позитивним чи нейтральним, а їхні ідеї й зібрані знання сприйматимуть далеко не всі. Отже, вони вчаться формулювати свою думку, доводити її, сприймати думку опонента та доходити здорового компромісу.
Сподіваюся, що гурток — то база теоретичної підготовки і школа виживання в професії. А наразі це майданчик обміну ідеями, де бажання реалізувати себе не вступає в протиріччя з потребою думати про оцінку або рейтинг.
***
Вікторіє, яка ж ідея створення дискусійного клубу? Наскільки нам відомо, ти брала активну участь?
Насправді, головна заслуга полягає в тому, що пані Тетяна нас дуже зацікавила цим питанням, ще коли ми вивчали діяльність Європейського Суду з прав людини на дисципліні «Історія держави і права зарубіжних країн». Якось на семінарі просто запропонувала, що можна буде, якщо виникне бажання, окремо збиратися, розглядати ці питання детальніше. Ми цим загорілись. Пам’ятаю, що під час практики у головному відділені Мін’юсту ми якось «засідали» з Надею Добрянською, Анною Добринською, от і подумали, що непогано було б створити свій клуб, бо насправді дуже захопилися ідеєю вивчати практику. Адже зараз дуже мало хто нормально ознайомлений із тим, чим займається Європейський Суд, яких принципів дотримується.
В яких формах проходять зібрання вашого Клубу?
На початку ми просто брали реальні ситуації, розглядані справи, особливо детально розбирали статтю 10 Євроконвенції. Перше засідання було фантастичним! Ми почали розглядати, що взагалі означають такі поняття, як, наприклад, «оцінні судження». Ми дійшли до таких висновків, до яких я б, напевно, сама ніколи б не «дісталася». Кожна зустріч спонукала своєрідний розумовий вибух! Найцікавішим було наше перше реальне ігрове судове засідання. Нам дали справу, яку колись розглядали у Львові. У кожного з нас була своя «роль». Я грала адвоката сторони, представника газети «Ц». Інший дискусійник — Богдан Мальнєв, був представником потерпілої, яку таємно сфотографували і яка подала позов. Також у нас була своєрідна новинка — ми ввели в свій судовий процес елемент присутності присяжних (насправді їх у судах у нас зараз немає), ну і, звичайно, був суддя. Пані Тетяна грала помічника судді, спрямовувала весь цей процес, адже ми все-таки ще зовсім недосвідчені в проведенні засідань. Але, в принципі, якщо відвідуєш ці ігрові аналоги засідань, то починаєш потрохи у все це вливатися, приходить певне розуміння.
Чи запрошували Ви в свій клуб якихось видатних гостей?
Щодо гостей — то це взагалі окрема історія. У нас були справді феноменальні люди. Це і пан Зайцев, і Головатий. Нещодавно була пані Саприкіна (суддя Шевченківського районного суду) — дуже своєрідна людина, яка має свою чітку позицію та вміє аргументувати її так, що починаєш сумніватися у правильності своїх уявлень. На моє запитання про сутність поняття «справедливість» (я дуже захоплююсь цим питанням) вона відповіла, що це поняття дуже оцінне, відносне, тобто для когось прийняте рішення буде справедливим, а для когось — ні, навіть наводила конкретні приклади з власної практики, коли доводилося ухвалювати рішення, йдучи наперекір власним внутрішнім переконанням, мовляв, «справедливість справедливістю, але є реальна практика».
Наскільки змінилося твоє ставлення до права після таких зустрічей?
Не можу сказати, що особливо змінилась свідомість — вона просто «пройшла крізь сито». Відсіявся певний ідеалізм. Адже дуже багато говорять про те, що могилянці, особливо студенти перших років навчання, страшенні ідеалісти. Але насправді це ж позитивно — якщо ти маєш певні ідеали і йдеш до них. Та заразом немає нічого поганого, якщо тобі покажуть, що ідеали не завжди беруть гору, що є реальне, тривіальне життя. Саме це поєднання — тверезе розуміння ситуації та наполегливий рух до її розв’язання плюс міцний «моральний» внутрішній фундамент — є ідеальним. Адже саме так виробляється чітка позиція дорослої людини, яка хоче працювати в правовій сфері.
А що спонукало вступити до клубу особисто тебе?
Сказати те, що мене дуже зацікавила практика Європейського суду — це не сказати нічого. Так, інтерес-то був, але уявлення, насправді, було дуже невиразне. Та все-таки «першопричиною» мого вступу до лави дискусійників була змога працювати з таким професіоналом, як пані Шмарьова. Адже робота з авторитетними для тебе людьми сприяє формуванню своєрідного бачення, стилю спілкування — адже що більше перебуваєш поруч із такими людьми, то більше хочеться бути на них схожим. Тобто, особистісний аспект був головним для мене. Щодо інших учасників клубу, то я не пам’ятаю випадків, коли хтось приходив один раз і більше не повертався. Тобто, все-таки склалася певна стабільна група. Але, звичайно ж, наші двері відкриті для всіх зацікавлених.
Як на твою думку, чи дає вам ця діяльність якісь перспективи?
Скажу особисто свою думку: реальна перспектива в тому, що ті, хто будуть займатися цим і далі, згодом зацікавляться реальними судовими засіданнями і будуть значно краще підготовленими. Це перспектива роботи, це перспектива розвитку. А це і є прекрасний дивіденд, найцінніше, що може бути — внутрішнє професійне формування. Треба постійно удосконалюватися — і чим раніше почнеш це робити, тим краще.