PHILIP C. JESSUP INTERNATIONAL LAW MOOT COURT COMPETITION

(Світовий турнір з міжнародного права організований The International Law Students Association (ILSA))

ILSA — міжнародна неприбуткова організація студентів та молодих юристів, що має на меті популяризацію вивчення міжнародного права в США та за кордоном. Змагання проходять у Вашингтоні (США) в перший тиждень квітня починаючи з 1960-го року. Конкурс названо на честь колишнього судді Міжнародного суду Справедливості — Філіпа С. Джессапа.

9 із 92. Могилянка і світ

ImageКоманда Факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» посіла дев’яте місце з дев’яноста двох команд на міжнародному раунді престижного конкурсу з міжнародного публічного права PHILIP C. JESSUP INTERNATIONAL LAW MOOT COURT COMPETITION у Вашингтоні, пропустивши в лідери лише команди Австралії, Великобританії, Сінгапуру, США та Канади, для яких система загального права є, так би мовити, «рідною». Четверо сумлінних студентів-правників — Ольга Бурлюк (4 р. н. ), Андрій Кірмач (6 р. н. ), Кирило Мелешевич (visiting student) та Володимир Сологуб (6 р. н. ) — не тільки вибороли престиж та визнання для нашого університету, а й продемонстрували високий рівень вітчизняної правничої школи серед світових корифеїв юриспруденції. Під вправним наставництвом Василя Кухарчика, члена-представника офісу Американської асоціації юристів у Києві, другий рік участі у Джессопі став для команди переможним. Про цьогорічний конкурс розповість один із творців нової історії НаУКМА, член команди ФПвН, Володимир Сологуб.
- Скажіть, будь-ласка, Володимире, як виникла ідея участі в конкурсі? Кому вперше спало на думку спробувати свої сили?
- Це досить цікава історія. Пам’ятаю, ще тоді був на 3-му курсі, і взимку саме відбувся національний етап конкурсу ім. Філіпа Джессопа, в якому команда від Могилянки участі не брала. Потім на дошці оголошень під деканатом за завбачливого сприяння декана (на той час це був Володимир Миколайович Сущенко) з’явилася стаття одного з юридичних видань, в якій маркером були виділені два речення: одне — з переліком учасників, де не було НаУКМА, і друге — зі словами «участь у конкурсі Джессопа є ініціативою студентів». В принципі, після побаченого я й вирішив, що наступного року обов’язково треба спробувати.
- А чому ж наступного року ще не було нашої команди на Джессопі?
- Причин було декілька. Того року ми сформували команду, подали заявку, але так і не змогли знайти тренера. Згодом почалася революційна осінь 2004-го. Тобто часу на підготовку до конкурсу фактично не було. Довелося свою команду з участі в конкурсі зняти.
- А 2006 року отримали 3 місце на національному турнірі. Отже, і з тренером, і з підготовкою пощастило більше?
- За активні пошуки тренера ми взялися ще навесні 2005-го, бо збагнули, що ця фігура є винятково важливою для організації процесу підготовки. Відтак вийшли на одного професора, який викладав в Академії та свого часу тренував одну з російських команд, яка в результаті перемогла на національному раунді конкурсу Джессопа. Він познайомив нас із Адамом Мициком, партнером юридичної фірми CHADBOURNE&PARKE LLP, який і погодився нас тренувати. Тобто, станом на травень місяць тренера ми вже мали. А у вересні, коли на сайті розмістили “case” (за умовами конкурсу, перший етап полягає у написанні меморандумів з позиції обох сторін, де і викладено аргументи позивача та відповідача за матеріалами запропонованої до розгляду справи — ред.), Адам Мицик підшукав для нас нового тренера, колишнього директора київського офісу Американської асоціації юристів, Роберта Хойера, який, у свою чергу, привів колегу — Василя Кухирчика, під незмінним керівництвом якого ми тренувалися два роки поспіль.
Image- А хто був Вашими основними конкурентами на національному раунді, 2006-го і зараз?
- В трійку найкращих і тоді, й тепер разом із нами ввійшли Київський міжнародний університет та Донецький національний університет. Минулого року перемогу над Київським міжнародним університетом здобув Донецький університет, а цього року в фіналі з Київським міжнародним університетом змагалися ми.
- Наскільки складною є підготовка до таких конкурсів?
- Власне, першого року було складніше: ми ще не знали, якого саме рівня підготовки вимагає конкурс, що саме і як опрацьовувати, та й, мабуть, до самого конкурсу деякі з членів команди поставилися не досить відповідально. А цього року вирішили взятися за справу серйозніше — і отримали результат! Основним джерелом для підготовки, звичайно, були різноманітні конвенції та міжнародні угоди. Крім того, за умовами конкурсу, учасники отримують доступ до трьох потужних електронних баз даних зі статтями американських та європейських юридичних видань: WestLaw, LexisNexis і HeinOnline.
- Якщо чесно, коли їхали на міжнародний турнір, у команді відчувалася психологічна напруга від усвідомлення того, що змагатиметеся з найкращими?
- Ні, я б так не сказав. Всі були занадто заклопотані підготовкою, щоб про таке думати. Єдине, що завдавало клопотів — пошук коштів для організації поїздки у Вашингтон. Адже єдиної інституції, яка б нас фінансувала (чи то національний адміністратор, чи університет, як в інших країнах) не було. Гроші шукали самі. Тому, користуючись нагодою, хотілось би ще раз подякувати нашим спонсорам: юридичним фірмам CHADBOURNE&PARKE LLP, BAKER&McKENZIE, Магістр&парнери, офісу ОБСЄ в Києві та меценату — громадянину США, доктору Юрію Дейчаківському.
- Як оцінюєте організацію міжнародного етапу конкурсу? Міжнародне журі було суворим?
- Ви знаєте, і в організації національного турніру, і на міжнародному рівні були свої «плюси» і «мінуси». Взагалі, масштаби не порівняти: для національного — це 8 команд, а для міжнародного близько дев’яноста. Наприклад, в українському конкурсі мені сподобалось те, що змагання проходили безпосередньо в приміщенні суду. Додає реалістичності! Міжнародні змагання проходили на найвищому рівні, але засідання відбувались у конференц-залі готелю. Оцінює виступ команди колегія з трьох суддів. При цьому відбувається близько десяти ігор одночасно. Тобто, в журі щонайменше 30-40 людей. А от щодо самих суддів, то їх, як я зауважив, у міжнародному раунді конкурсу Джессопа два види. Перший — молоді професіонали, які самі колись брали участь у цьому конкурсі, а тепер іноді приїжджають за власною ініціативою та за власний кошт посудити змагання, так би мовити, just for fun, і другий тип — старші судді, професори права з американських університетів, які участь у Джессопі брали лише як арбітри. З останньою категорією найскладніше, бо вони сприймають конкурс виключно як ще одну форму навчання, і намагаються кожну команду чогось навчити в самому процесі виступу, задаючи безліч запитань, прискіпуючись до найменших деталей. Хоча, нам допитливість одного такого судді якраз допомогла перемогти команду Нової Зеландії.
Image- То з командами яких країн Ви вступали у двобій?
- У відбірному раунді ми грали з Китаєм, досить слабкою командою, перемога над якою дісталася порівняно легко. Далі були три сильні суперники — Домініканська Республіка, Нова Зеландія і Болгарія. Як виявилося пізніше, у всіх цих раундах кожен із трьох суддів перемогу віддавав саме нам. Після відбіркових раундів ми змагалися з командою з Індії за право виходу в 1/8 фіналу. І тільки в 1/8 фіналу ми програли команді з King’s College of London.
- А в чому ж була основна причина програшу? В рівні підготовки?
- Просто коли готуєшся до такого високого рівня конкурсу, треба якомога більше часу присвятити вивченню нюансів англосаксонської системи права. Зрештою, факти говорять самі за себе: серед команд, які за результатами відбіркових раундів увійшли в першу десятку, тільки одна команда представляла країну з романо-германською системою права. І це була наша команда. Тому в англійської команди, яка в цій англосаксонській системі фактично "живе", набагато більше шансів належним чином підготувати свої аргументи, посилюючи їх прецедентами. Звичайно, наше суперництво з King’s College було на рівні, проте їхні аргументи просто кишіли прецедентами. На кожен свій аргумент вони давали 5-6 кейсів. У цьому, звісно ж, наш виступ програвав їхньому.
- Ясна річ, графік змагань був напруженим, але ж конкурсанти якось відпочивали?
- Ну, звісно! Більше того, скажу, що вечірки на Джессопі просто неймовірні! Особливо запам’яталася етно-вечірка, на яку конкурсанти мали прийти в національних костюмах і принести з собою музику вітчизняних виконавців.
- І кого ж з української естради обрала команда?
- Треба було вибрати щось специфічне, притаманне тільки для нашої країни… Зупинилися, так би мовити, на класиці — Руслана, «Дикі танці».
- Участь у конкурсі, безперечно, є важливою сторінкою у Вашому життєвому досвіді, і відкриває чимало нових перспектив. Джессоп вже приніс якісь конкретні дивіденди?
Image- Не можу говорити про всю команду. Але свою нинішню роботу в компанії CHADBOURNE&PARKE я здобув саме завдяки конкурсу Джессопа. Адже одним із наших тренерів був партнер фірми — Адам Мицик
- Зараз, коли для більшості членів команди закінчується навчання в Могилянці, ваша участь у Джессопі припиняється. Не збираєтеся ще якимось чином пов’язувати свою долю з конкурсом?
- Участь у Джессопі як конкурсанта можлива лише для Олі Бурлюк, яка зараз на четвертому році навчання. Але для мене з Андрієм Кірмачем Джессоп не втрачає своєї актуальності. Ми збираємося всіляко сприяти популяризації конкурсу в Україні. Адже цього року в українському турнірі брали участь лише 8 команд, а за умовами конкурсу на міжнародний рівень відправляють по одній найкращій команді з кожної десятки конкурсантів у національних змаганнях. Тобто, якщо в Україні Джессопом зацікавляться хоча б 11 команд, уже дві з них зможуть поїхати до Вашингтона. З цього приводу ми вже мали зустріч із національним адміністратором конкурсу — юридичною фірмою „Магістр&парнери”. Крім того, я завжди з радістю надам будь-які поради та консультації з приводу конкурсу та підготовки до нього. До речі, з проханням надати деякі поради до мене нещодавно зверталася команда одного з українських університетів. Намагався якось стати у пригоді. Тобто, я особисто готовий робити багато, щоб заохочувати студентство до участі в турнірі.